Поради психолога

ТЕХНІКИ ЕМОЦІЙНОЇ САМОРЕГУЛЯЦІЇ

Заземлення під час стресу «5-4-3-2-1»

 За допомогою органів чуття ми можемо впоратися з тривогою, відчути себе «тут і зараз», зосередившись на своєму тілі, спочатку робимо від 10 до 20 якомога глибоких вдихів, затримуємо повітря на кілька секунд, далі повільно видихаємо за допомогою зору знаходимо 5 речей які можемо побачити навколо нас, 4 речі, відчуваємо їх у руках та проговорюємо вголос те, що відчуваємо. Намагаємося почути 3 звуки, на які ми раніше не звертали увагу. За допомогою нюху намагаємося відчути 2 запахи: кави, повітря тощо; 1 смаку.

Дихати подихом квадрата:

вдих на 4 сек.;

затримка дихання на  вдиху на 4 сек.;

 видих на 4 сек.; затримка дихання навидиху на 4 сек.

Вправа «Повне дихання»    

Для виконання повного дихання потрібно сісти,   випрямити            спину,           розслабитися. Видихніть, вдихніть і починайте розслабляти м’язи живота. Це призводить до наповнення легенів повітрям. Але на цьому вдих не закінчується.

    Продовжуйте активно вдихати повітря, поки не наповните грудну клітину (ви відчуєте, як вона збільшується в розмірах). На мить затримайте дихальний цикл, а потім починайте повільно випускати повітря. У міру вивітрювання повітря розслабляйте грудну клітину, втягуйте в себе живіт, буквально видавлюючи залишки повітря. Видих можна супроводжувати звуком «хм-м-м».

Рухлива вправа для зняття напруги «Все навпаки»  

Виконувати рухи услід за тим, хто проводить вправу, при цьому не повторювати їх, а робити все навпаки. Проте, якщо керуючий підніме руку, гравець повинен опустити її; якщо розводить долоні, їх потрібно скласти; швидко махне рукою праворуч – повільно відведе руку ліворуч.

Вправа «Струшуємо зайве»

Однією з найскладніших перешкод у досягненні успіху є згадки про минулі невдачі, але за допомогою гри можна «скинути» невдачі. Спочатку «обтрушуємо» долоні, лікті, плечі, потім ноги, від пальців до стегон. Трясемо головою. Потім «струшуємо» усе зайве з обличчя.

Вправа «Подорож на хмарі»

  Сядьте зручніше і заплющ очі. Глибоко вдихніть і видихнть. Я хочу Вам запросити у подорож на хмарі. Стрибніть на білу пухнасту хмару, схожу на гору м’яких подушок. Відчуйте, як Ваша спина і ноги зручно вмостилися на цій великій хмарній подушці. Тепер починається подорож. Твоя хмара вільно здіймається у синє небо. У небі високо і спокійно. Нехай хмара перенесе тебе в місце, де ти почуваєшся щасливим. Спробуй побачити це місце якомога детальніше. Тепер пора повертатися. Злізь зі своєї хмари і подякуй їй за таку чудову подорож.

ДИТЯЧІ ІСТЕРИКИ: “червоні” прапори які їх запускають та як впоратися з проявами?

 

             Розгубленість, сором, роздратування, злість, відчай – такий спектр почуттів виникає у батьків, коли дитина влаштовує істерику, тим більше на людях.

Що робити? Чекати, доки мине?

Чи негайно дати дитині те, що вона вимагає?

         Перше за все потрібно з’ясувати причину порушення поведінки, адже для кожного вікового періоду характерні різні прояви та стимули. До прикладу, дворічний малюк ще не може висловити свої потреби, тому кричить. Трирічка – виявляє властивий цьому віку негативізм. Старші діти маніпулюють або привертають до себе увагу. На жаль, іноді істерики можуть бути пов’язані з порушеннями у роботи нервової системи.

 ЩО ТАКЕ ІСТЕРИКА?

             Психологи стверджують, що істерика – це сильний прояв емоції, який дитина в силу незрілості мозку ще не здатна контролювати. Дитина втрачає самоконтроль, ігнорує правила поведінки, яких раніше дотримувалася.

Істерики найчастіше трапляються з дітьми віком від півтора року й зазвичай минають, коли дитина сягає чотирирічного віку. Однак у деяких малюків істерики тривають і довше 

«ТРИГЕРИ» істерики:

• Погане самопочуття.

• Фізичний дискомфорт (голод, спрага, втома, холод, незручний одяг, поза тощо).

• Емоційне перевантаження (часто після відвідувань дитячих розважальних центрів або перебування у галасливій компанії).

• Травматична подія (дитина побачила сварку батьків, боїться робити щеплення).

• Забагато обмежень і заборон або навпаки, занадто м’який стиль виховання, коли дитина

• зовсім не знає обмежень та меж.

ЧЕРВОНІ ПРАПОРИ:

коли істерика може бути ознакою нездоров’я:

• Епізоди з часом частішають, відбуваються по кілька разів на день.

• Істерики тривають довго, півгодини і більше.

• Дитина під час істерики втрачає свідомість, затримує дихання, стає блідою.

• Є додаткові симптоми: поганий сон, тривожність, нервові тики, відкат у навичках –

• наприклад, енурез.

• Якщо дитина проявляє агресію або самоагресію (наприклад, б’є себе по голові,

• або б’є інших).

       

ПРОФІЛАКТИКА ІСТЕРИК – це створення правильних умов для здорового дозрівання нервової системи малюка:

• Зрозумілі правила життя (тато і мама дозволяють або забороняють одне й те саме).

• Режим дня, передбачуваність подій упродовж доби.

• Дім – безпечне місце, де дитина відчуває емоційний комфорт. Не сваріться при дітях!

• Спілкування у родинному колі, тепло і увага.

• Обмежений екранний час (використання гаджетів).

 

ЩО РОБИТИ, коли у дитини істерика?

• Залишатись поруч, у полі зору дитини. Не залишати дитину «перекричати без глядачів»: істерика – це пошук контакту із дорослим і ігноруючи її, ви шкодите дитині.

• Зберігати спокій, не перейматись через враження, яке справляє ваша дитина на оточення. Глибоко вдихніть. Якщо дитина б’ється в істериці, це зовсім не означає, що ви погані батьки.

• Спробувати обійняти дитину, але не наполягати та встановити зоровий контакт.

• Допоможіть дитині вербалізувати свої почуття.

• Не виконуйте вимоги миттєво аби не закріпити маніпуляцію дитини: ваше «Ні» повинно означати «Ні». Але подумайте, чи не забагато ви забороняєте.

• Прийміть емоцію дитини, яку несе в собі істерика.

• Коли все позаду, поговоріть про те, що сталося, назвіть емоції, скажіть, що відчувати злість, сумувати – це природньо ( «Ти розлютився, тому що…»).

                Важливо пам’ятати, що такі прояви емоційності для дитини – це зона росту та певний етап психологічного розвитку і саме батьки мають допомогти дитині правильно прожити цей період.

РЕАКЦІЇ ДІТЕЙ НА СТРЕСОВУ ПОДІЮ:

Діти віком до 2 років

• Стають більш примхливими;
• Частіше кричать чи плачуть;
• Порушення апетиту, зниження у вазі або проблеми із травленням;
• Порушення режиму сну;
• Порушення мовної діяльності;
• Наявність проблем із пам’яттю;
• Демонструють бажання бути у тісному контакті з близьким (щоб дорослі тримали на руках, обіймали).

Діти від 3 до 6 років

• Регрес у поведінці та емоціях;
• Нічне чи денне нетримання сечі;
• Істерики та плач;
• Підвищена чутливість до звуків, яскравого світла;
• Болі в області шлунково-кишкового тракту;
• Проблеми зі сном та кошмари;
•  Страх розлуки зі своїми батьками;
• Зниження концентрації уваги, пам’яті;
• Імітація травматичної ситуації.

Діти віком від 7 до 10 років

• Болі в області шлунково-кишкового тракту;
• Проблеми зі сном та кошмари;
• Проблеми з навчанням, концентрацією уваги та пам’яттю;
• Злість, агресія, дратівливість;
• Пригніченість та страх;
• Виникнення хибних спогадів;
• Бажання постійно говорити про те, що сталося, або відмова обговорення події;
• Cоціальна ізоляція.

Підлітки

• Підвищена агресія, гнів та дратівливість (бійки з однолітками)
• Ризикована поведінка;
• Страх виходити з дому;
• Соціальна ізоляція;
• Проблеми зі сном та кошмари;
• Порушення харчових звичок;
• Проблеми з навчанням, концентрацією уваги та пам’яттю;
• Уникнення емоцій та почуттів;
• Скарги на фізичний дискомфорт;
• Депресивний стан;
• Суїцидальні думки;
•  Самопошкодження.

Якщо поведінка вашої дитини викликає тривогу, ви можете звернутися за допомогою до фахівця.

ДОБІРКА ІГОР ДЛЯ РОЗВИТКУ ПАМ’ЯТІ.

Пропонуємо 15 ігор для розвитку пам’яті:

1.    Запам’ятай слова по черзі. Називаємо кілька слів, які дитина повинна запам’ятати та повторити в тому ж порядку. Для початку можна використовувати в грі лише декілька слів – 3-5. Далі можна ускладнювати правила гри, збільшуючи кількість слів. Наприклад: будинок, сонце, каша, лампочка, собака.

2.    Хто загубився. Перед малюком викладаємо кілька іграшок (штук 5-6 не більше) і просимо запам’ятати їх. Далі малюк виходить з кімнати, а ми швидко ховаємо одну з іграшок. Повернувшись, дитина повинна уважно повинна визначити, хто ж утік і загубився.

3.    Будиночок. Для цієї гри беремо кілька іграшок (підійдуть різні іграшки з кіндер-сюрпризів, маленькі машинки та ін. Невеликі іграшки). Просимо дитину запам’ятати іграшки. Після того, як малюк повідомляє, що запам’ятав – ховаємо іграшки в «будиночок» (роль будиночка може зіграти звичайна коробка). Просимо дитину пригадати всі іграшки, які сховалися. Після того, як всі іграшки відгадано, можна помінятися ролями, і тепер мама вгадує, хто ж сховався в будиночку.

4.    Картинки. Для цієї гри підійдуть будь-які кольорові картинки, якщо у вас є книжка з великою кількістю картинок, сміливо беріть її. Дитині показуємо картинку, і просимо запам’ятати все, що на ній зображено. Після того, як малюк подивився і все запам’ятав, картинку прибираємо і просимо дитину по пам’яті відтворити все, що він бачив.

5.    Магазин. Відправляємо дитину в «магазин» при цьому називаємо те, що потрібно купити (для початку не більше 4-5 найменувань). Наприклад, хліб, морозиво, молоко, сир, шоколадку. Малюк біжить в іншу кімнату і перераховує татові-«продавцеві» все, що він хоче у нього купити. З часом список покупок збільшуємо. У таку гру можна грати та в реальному магазині. Виходячи з будинку, повідомте дитині, що вам необхідно купити в магазині. Прийшовши в магазин, нехай малюк по пам’яті допомагає вибирати необхідні продукти.

6.    Розвідники. Перед виходом на вулицю оголошуємо дитині початок гри й пояснюємо умови. Необхідно на вулиці все запам’ятовувати, де що знаходиться, що відбувається, а повернувшись додому, «доповісти» татові, що бачив, акцентуючись на деталях: якого кольору машина у дворі, кого зустріли в магазині, скільки кішок бігало біля сусіднього під’їзду …

7.    Портрет. Пропонуємо малюкові уважно подивитися на маму і запам’ятати, у що вона одягнена. Далі мама виходить в іншу кімнату і щось міняє у своєму образі, наприклад, надягає шапку, шарф або змінює одну спідницю на іншу. Повертається в кімнату. Дитина уважно дивиться на маму і повідомляє, що змінилося в її образі.

8.    Танцюємо. Ця гра допомагає в розвитку рухової пам’яті. Включаємо музику і відтворюємо під неї який-небудь нескладний рух. Наприклад, сісти навпочіпки, встати, а потім підняти руки вгору. Пізніше кількість рухів можна збільшувати. Дитина своєю чергою запам’ятовує рухи мами, а потім відтворює їх по пам’яті.

9.    Повторюшка. Для гри використовуємо підручні матеріали: ґудзики, монетки, рахункові палички. За допомогою перерахованих предметів викладаємо нескладне зображення, наприклад, будиночок або цифру 1. Пропонуємо дитині запам’ятати зображення, після чого малюк відтворює побачене.

10. Малюнок. Малюємо на аркуші паперу простий малюнок, наприклад, круг, трикутник, квадрат. Зображення протягом декількох секунд показуємо дитині, після чого прибираємо і малюк повинен відтворити малюнок на своєму листку. Спершу малюнки створюються простим олівцем, далі можна ускладнювати різними кольорами, формами, кількістю зображених на аркуші паперу предметів.

11. Знайди зображення. Дитині показуємо картку із зображеними на ній тваринами. Після того, як малюк уважно подивився і запам’ятав, картку прибираємо. Далі перед дитиною викладаємо кілька карток із зображеними на них різними тваринами, в тому числі й ту, яку дитина запам’ятовувала. Просимо малюка уважно подивитися на картинки та вказати ту, яку йому показували. На початку, можна обмежитися 4-5 картками, далі ускладнюємо вправу за допомогою збільшення кількості картинок.

12. Слова. У цю гру можна грати, як удвох, так і з групою дітей. Називаємо слово (наприклад, сонце), малюк його запам’ятовує, повторює і додає будь-яке додаткове слово (наприклад, озеро). Наступний гравець (або знову ви, якщо граєте удвох з дитиною) називає всі перераховані раніше слова і додає одне нове слово (наприклад, сонце, озеро, верблюд). Гра продовжується до тих пір, поки один з гравців не зможе відтворити всі раніше названі слова.

13. Знайди 10 відмінностей. Дитині демонструємо дві картинки, які мають незначні відмінності один від одного. Дитина, уважно вивчивши картинки, повинна знайти ці відмінності й назвати.

14. Меморі. Беремо кілька парних карток (для початку краще брати невелику кількість). Показуємо дитині зображені на картках картинки. Далі перевертаємо їх сорочками догори. Пропонуємо малюкові відкривати картки попарно. Якщо зображення збіглися, то вони видаляються з гри. Якщо ж картинки виявилися різні, то перевертаємо їх знову сорочками вгору і повертаємо на місце. Готові ігри меморі можна придбати в магазині ToysDytpsyholog

15. Дії. Дитині пропонуємо виконати дії в певному порядку. Наприклад, підійди до свого столу, візьми червоний фломастер і віднеси його на кухню.
Перераховані гри на розвиток пам’яті не вимагають практично ніякої підготовки, але дуже цікаві дітям. Так непомітно, в процесі гри, ви з легкістю будете тренувати пам’ять малюкові, що в майбутньому йому знадобиться.

 ЯК СФОРМУВАТИ АДЕКВАТНУ САМООЦІНКУ У ДИТИНИ

        Самооцінка дітей напряму залежить від того, яке середовище їх оточує та як спілкуються з ними найближчі люди, адже їхній думці малеча довіряє, яка власне і формує дитяче уявлення про себе.

    До Вашої уваги 15 найбільш дієвих стратегій поведінки, які допоможуть

сформувати у дитини адекватну самооцінку.

1. Правильно хвалити. Це значить хвалити не просто одним словом, а описувати те, що ви бачите і бажано через призму власних почуттів. Наприклад, фраза «Мені подобається як ти намалював цього слоника – в нього такий довгий хобот, і великі вушка, як у справжнього…» суттєво відрізняється від фраз «Молодець!» чи «Гарно намальовано!» тим, що в першому випадку ви показуєте своє відношення до роботи дитини, за допомогою якого дитина більше про себе дізнається, а в другому випадку ви просто констатуєте факт. Хваліть дитину не лише наодинці, а і в присутності інших членів сім’ї. Краще хвалити за зусилля, а не за результат, наприклад, «Тобі, мабуть, було не просто дати погратися своєю новою машинкою. Це було дуже щедро з твого боку».

2. Визнавати право власності дитини та питати дозволу, якщо берете її речі. Якщо ви хочете, щоб дитина вас поважала, не брала речі важливі для вас, не спитавши, то виховуйте цю рису своїм же прикладом. Таким чином ви демонструєте повагу до доньки чи сина і визнаєте право на власний простір, що позитивно впливає на самооцінку.

3. Давати вибір і можливість брати на себе відповідальність. Якщо ви даєте можливість малечі обирати, то визнаєте її право на власну думку, що безумовно формує самооцінку. Хоча дитина і потребує контролю, встановленню меж, але ще більше їй треба життєвий простір, де можна навчитися керувати власними бажаннями і потребами.

4. Привчати до самостійності. Коли ви надаєте дитині все більше справ робити самостійно, то показуєте, що сприймаєте її як особистість, яка сама ладна впоратись. Ви демонструєте їй свою впевненість. А якщо у дитини ще й вийшло зробити щось без допомоги дорослого, похвала, яка слідує після цього, ще раз доведе, що дитина справді варта багато чого. Рекомендації, щодо того, як привчити дитину до самостійності читайте тут.

5. Питайте пораду. Якщо значимий дорослий, який сприймається дитиною всезнаючим і всемогутнім питає у неї пораду, яка стосується його самого, наприклад, «Яку ручку обрати?» чи сім’ї взагалі «До бабусі поїдемо в п’ятницю чи суботу?», то власна значимість у малечі збільшується в рази.

6. Говоріть про почуття. Відома психолог В. Оклендер сказала: «Емоції дитини формують саму її суть, саме її існування. Коли її почуття не мають цінності, вона сама не має цінності». Отже, коли ми говоримо про свої почуття і вчимо дитину говорити про свої, вона відчуває себе прийнятою нами і є безумовно психічно здоровішою, адже негативі почуття не наколюються.

7. Будьте чесними. Є багато ситуацій, коли ми розуміємо, що сказавши дитині правду, істерики не уникнути. Саме тому, батьки часто брешуть, і надають не зовсім здоровий приклад побудови стосунків з оточуючими. Якщо негативні емоції є, то краще, щоб дитина їх виразила одразу, оскільки, дізнавшись правду, крім того, що істерика буде сильнішою, ви ще можете втратити довіру. Згодом дитина розуміє, що батьки, говорячи правду сприймають її, як особистість, з якою можна багато чого обговорити, а не ховатися на неправдивими реченнями. Це безумовно впливає на самооцінку малечі.

8. Давайте можливість дитині експериментувати, задовольняти свою потребу в пізнанні світу, в цікавості. Безкінечні «ні» та «неможна» лише демонструють дитині, що вона багато чого в світі не варта, а тому краще і не пробувати.

9. Сприймайте дитину всерйоз і рахуйтеся з її бажаннями і потребами. Адже дитина сама знає, коли вона голодна чи коли їй холодно.

10. Адекватно реагуйте на невдачу. Намагайтеся ніколи не сварити дитину, якщо в неї щось не вийшло, не пригадувати свої настанови типу “я ж казала, не треба лізти”, “чому ти мене не послухав?”, не нав’язувати малечі почуття провини типу “про що ти думав?”, “тепер ти не зможеш грати іграшкою, ти її зламав”. Ви звичайно можете допомогти дитині зрозуміти причини через які щось не вийшло, але не дорікайте. І найголовніше – акцентуйте увагу не на невдачі, яка трапилась, а на способі виходу з неї.

11. Не порівнюйте дитину ні з ким. Так ви можете принизити значимість малюка, особливо, якщо він виявляється в гіршому світлі. Порівняння може бути корисним лише в одному випадку – коли ви пригадуєте дитині її власні щаблі, де вона чогось досягла чи не досягла.

12. Не принижуйте, не вдавайтесь до фізичного і психічного насилля, не ображайте та не висміюйте. Все це шлях до формування заниженої самооцінки дитини.

13. Ніколи не критикуйте особистість, а якщо дитина і вчинила не зовсім добре, то звертайте увагу лише на дії. Тобто замість фрази «ти – лінивий», можна сказати «ти лінишся зробити…». Робіть лише конкретні зауваження, не починаючи фрази типу «ти завжди…», «ти ніколи…».

14. Проявляйте свою любов всіма доступними вам способами.

15. Будьте для дитини гарним прикладом. Достатньо висока думка про себе, впевненість с своїх силах, дії відповідно до власних інтересів – все це аж ніяк не зашкодить дитячій самооцінці.